Архієпископ Олександр поступово стає досвідченим церковним політиком прямо на очах у здивованого цим експертного співтовариства, звиклого сприймати його як трохи дивного багатого сибарита, та, одночасно, і романтика української ідеї. Як відомо, раніше він допускав вкрай необачні вчинки, за що заслужив в деяких колах навіть прізвисько «церковного мажора». Якщо раніше його політикою була пропаганда українства і посилення свого впливу тільки на одну людину - Блаженнійшого Митрополита Володимира, то тепер він намагається покращити свій зіпсований імідж в очах всіх архієреїв. Він залишив колишні необачні вчинки і більше не пише знущальні вірші про колег-ієрархів. Його вже не побачиш у Лаврі п'яним серед натовпу у білий день, більше публічно не звучить від нього голосна нецензурна лайка. Припинено розміщення матеріалів, що пропагують гомосексуалізм на підконтрольних йому церковних сайтах.
А головне - він публічно відрікся від ідеї автокефалії. Нарешті йому стало зрозуміло, що вона абсолютно неприйнятна в УПЦ МП, і вкрай псує його репутацію. Адже спочатку треба взяти владу, а вже потім зверху можна насаджувати ту політичну ідеологію, яку треба. Від абсолютно необачних вихвалянь Донцова - ідеолога ОУН, ненависного практично будь-якому єпископу, чи священику Московського Патріархату , архієпископ Олександр перейшов до зречення від самої ідеї автокефалії.
У своєму Інтерв'ю, что він дав на початку лютого, він сказав, що «питання автокефалії для мене неважливе».
Більше того, архієпископ Олександр назвав тему автокефалії «небезпечною». Безумовно, вона такою і є для його кар’єри. Також він відмітив, що "ніколи Церква в Україні не могла підтримуваті якісь визвольні рухи, які б призвели до державотворення - Утворення окремої держави України ... Така Ситуація зберігається и ніні, оскількі ми Бачимо у Північному сусіді єдіновірній Братський народ ..."
Не може бути простим збігом обставин зняття проти нього звинувачень з боку колег москвофілів після таких заяв.

Адже вже на початку квітні проти нього письмово зняв звинувачення в розкраданні коштів на будівництво кафедрального собору Митрополит Павло, що має репутацію промосковського діяча. Свою любов до архієпископа Олександра Драбинко заявив навіть такий відомий блогер-москвофіл, як протоієрей Євгеній Максименко з Дніпропетровська. А 25 квітня і весь Синод УПЦ МП зробив великий крок вперед до реабілітації Драбинко. Синод прийняв рішення скасувати свою колишню характеристику юного архієрея.

Він скасував  журнал № 23 Синоду УПЦ МП від 21.02.2012 року. А там було сказано, що архиєпископ Олександр (Драбинко) «вносить смуту в життя Української Православної Церкви», «його негідна поведінка, інтриганство і недостойний спосіб життя сіють смуту и підозру среди єпіскопату та духовенства, породжують велику спокуса серед мирян».

Таке навряд чи може бути простим збігом, тим більше при очевидному для всіх домінуванні імперської ідеї в УПЦ МП. Відхід від українського націоналізму був сприйнятий там дуже добре. Хронологія реабілітації Драбинко дійсно говорить сама за себе. Як ми бачимо, завдяки фактичному зречення від українства, і, зрозуміло, завдяки заступництву свого шефа - Митрополита Володимира - він знову стає політиком першої величини в УПЦ МП, готується до повернення в Синод. Немає сумніву, що тепер він став набагато обережнішим політичним діячем, який наразі зрозумів, які саме ідеї чекають від нього архієреї та церковні маси.
Правда, йому занадто пізно намагатися самому стати наступником Блаженнійшого Митрополита Володимира. Його репутація все ж таки занадто підмочена. Але от повернутися до Синоду він може вже на наступному його засіданні, через 1-2 місяці. Крім того, йому необхідно буде знову очолити який-небудь важливий Синодальний відділ, найкраще - ВЗЦЗ. Нехай він не зможе сам сісти на жаданий престол, але зате він зможе призначити туди свою маріонетку. Можливо, це буде старий архієпископ Платон. У такому випадку Драбинко стане свого роду "регентом" при старому і хворому номінальному монарху. Власне, повториться нинішня ситуація. Тоді він зможе контролювати Церков за допомогою своїй команди і легко зможе компенсувати свої фінансові втрати в три мільйони доларів, про які так багато говорять в інтернеті:
http://tema.in.ua/article/7670.html

Втім, це і зараз для нього не надто великі гроші. Головна проблема юного політика – це не гроші, а час. Закінчується час життя його старого покровителя - Предстоятеля УПЦ МП Митрополита Володимира, після відходу котрого його, без сумніву, намагатимуться знищити деякі колеги канонічними, а можливо - навіть кримінальними переслідуваннями (останнє можна організувати за допомогою фінансових перевірок очолюваного ним будівництва кафедрального собору, на яке, за словами Митрополита Софронія, пішло в кілька разів больше грошей, ніж було не обходимо, і який до цих пір не побудований навіть наполовину).
Тим не менш, Драбинко знайшов собі ще одного заступника. Він встановив прекрасні відносини з Януковичем, який навіть нагородив його високою нагородою за лояльність донецьким політикам. З самого початку президентства Януковича подконотрольние Драбинко сайти і «Церковна газета» піарили нового президента не гірше його власної прес-служби. Фотографії Віктора Федоровича були розміщені чи не на усіх шпальтах цього офіційного видання, яке Драбинко давно редагує. Також Драбинко геть відмовився виступити за звільнення помаранчевих опозиціонерів, скільки вони не зваблювали свого колишнього друга це зробити. Саме Віктор Федорович, вочевидь, «нагнув» Синод. Він радий зробити прикрість своїм «заклятим друзям» - Агафангелу Одеському та Іларіону Донецькому, які, як повідомляють деякі джерела, дуже різко відзивались про нього в своїх розмовах, про що йому стало відомо.
Цей режим теж, як і Ющенко, хоче створення єдиної помісної церкви, хоча і не кидає на цю мету стільки коштів, як його попередник, так що автокефалістськими минуле Драбинко не є перешкодою для його підтримки з боку донецьких олігархів. З іншого боку, і Москва, очевидно, не дає за промосковський курс серйозних ресурсів, що поки робить курс команди Драбинко вичікувальним.
Поки шанси повернути собі керівні позиції в УПЦ МП у Драбинко залишаються. Він відмовився від старої романтики українства, і став більш зрілим і вмілим політиком. Тому, в разі підпорядкування собі УПЦ МП він буде лавіювати: у разі посилення Москви візьме проросійський курс, у разі її ослаблення - рушить до автокефалії, але не так прямо, як раніше. Невдячну роль глашатая політичних ідей українського націоналізму він, швидше за все, залишить комусь іншому.

Разом з тим, Драбинко залишається не зовсім врівноваженею людиною, що зловживає певними не кращими звичками. Є висока імовірність повернення його до старих екстравагантних вчинків, і це може призвести його до краху. Тоді вже не допоможе ніяке москвофільство.

Микола Сергієнко