Увага багатьох ЗМІ нині знову прикута до подій в Українській Православній Церкві. Незважаючи на різні погляди на неї в українському суспільстві, вона є найбільшою конфесією України, і саме від неї якнайбільшою мірою залежить ситуація в релігійній царині.

Іще зовсім недавно деякі чільники УПЦ, рахуючи навіть Блаженнійшого Митрополита Володимира, прямо говорили, або натякали на можливість здобуття незалежності від Московського Патріарха, боролись за єднання християнських лідерів України. Але віднедавна ситуація кардинально змінилася.

Предстоятель УПЦ, який іще зовсім недавно виступав за екуменічне зближення з іншими християнськими конфесіями, радо приймав в своїй резиденції Митрополита Святослава (Шевчука), нещодавно виступив з гострою критикою «прозелітизму греко-католиків» на теренах, які Московський Патріархат традиційно вважає своїми.  

Навіть такий визнаний лідер автокефалів в УПЦ, як архієпископ Олександр (Драбинко), почав публічно відмовлятися від цієї ідеї. В своєму інтерв’ю, що він дав на початку лютого, він  сказав, що "питання автокефалії для мене неважливе».

(Див. http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/20420-arxiyepiskop-oleksandr-drabinko-pitannya-avtokefaliyi-dlya-mene-nevazhlive-vazhlivoyu-ye-povna-yednist-pravoslavnix-v-ukrayini.html)

Більше того, архієпископ Олександр назвав тему автокефалії  «небезпечною». Також він відмітив, що "ніколи Церква в Україні не могла підтримувати якісь визвольні рухи, які б призвели до державотворення – утворення окремої держави України... Така ситуація зберігається і нині, оскільки ми бачимо у Північному сусіді єдиновірний братський народ..."

Крім посилення вищезгаданих промосковських та антиекуменічних тенденцій, журналісти відмічають і нарощування кількості фінансових скандалів в УПЦ, що не може не приводити до припущення про взаємозв’язок цих факторів. Так, інтернет-сайт РКМ повідомляє про тримільйонні фінансові збитки, які зазнав архієпископ Олександр внаслідок дій аферистки, яка позичила в нього вельми значну суму грошей.

(Див. http://rkm.kiev.ua/kalejdoskop-sobytij/53557/)

Процитуємо мовою оригіналу:

«В этой истории смешалось все: дама с сомнительным прошлым, ее муж – «крепкий хозяйственник», на долгие годы вросший в руководящее кресло Государственного управления делами, скандально известный мажор-архимандрит УПЦ, автотрейдер, несколько банков и несколько десятков очень богатых «терпил», потерявших миллионы долларов каждый. Виновницей всему –богобоязненная послушница Покровского монастыря…

… в милицию обратился с заявлением некто Бут, который, по нашим сведениям, имеет непосредственное отношение к коммерческой деятельности церковников, конкретно – УПЦ (МП), еще конкретнее – Киево-Печерской лавры. В действительности, по нашим сведениям, в заявлении речь шла о «кидке» на три миллиона долларов скандально известного архиепископа Александра Драбинко, замешанного в громких скандалах в УПЦ (МП). Он числится секретарем Предстоятеля УПЦ митрополита Владимира и викарием Киевской епархии. Это небедный коммерсант в рясе, носящий часы за несколько тысяч долларов, не вылезающий из загранпоездок, в которые летает исключительно бизнес-классом...

…. Мы же смеем утверждать, что Драбинко не более чем одна из жирных жертв Панько. Очевидно, не без его протекции послушница на «Лексусе» частенько конвертировала наличку, очевидно, заручившись божьим и драбинковским благословением. Ее персональный водитель неоднократно забирал деньги, которые люди заносили в салон «Лексус» для покупки авто, после чего отвозил в Лавру. Деньги передавались брату Драбинко. Тому, очевидно, хватало единственного имеющегося у него глаза, чтобы пересчитать банкноты, которыми были забиты пухлые пакеты. Очевидно, это были лишь ежемесячные «проценты» за миллионы, «инвестированные» Драбинко в элитную недвижимость. И судя по тому, что у него первого лопнуло терпение питаться завтраками мошенницы, правоверная Панько киданула его на очень крупную сумму. Вслед за этим и последовавшим задержанием послушницы милицией пирамида посыпалась окончательно. А тем временем мошенница рассказывает невероятные истории про то, как она на свое имя скупала в банках золотые слитки для Драбинко — на честном слове, чтобы не светить высокопоставленного церковника. А потом он решил ее кинуть, обвинив в краже его золота. Мол, после этого она и стала неплатежеспособной».

Крім того, владика Олександр, як відомо, був повністю усунутий від фінансових потоків, які йшли на будівництво Кафедрального Собору у Києві.

Ось що повідомляє з цього приводу київський журналіст, розповідаючи про звіт відомого прихильника автокефалії в УПЦ Митрополита Софронія, який, фактично, висловив повну недовіру архієпископу Олександру:

«В итоге долгого расследования новый куратор (Митрполит Софроний – прим.) выявил, что под собор «… были открыты счета, по меньшей мере, в пяти банках…, однако «Міжнародний благодійний фонд Кафедрального Собору» тут, оказывается, ни при чём, хотя во всех рекламных кампаниях ссылаются на него (СМС-пожертвования, информация на сайтах, буклетах и печатных изданиях)».

Но кто же тогда официально финансирует строительство, если не «лежащий» благотворительный фонд, существующий только для благообразного прикрытия «богоугодной деятельности»? Судя по всему – некое ООО, законность которого, похоже, поставлена под сомнение уже и правоохранительными органами. Иначе с чего бы митрополит докладывал: «Пытаюсь закрыть вопрос незаконно созданного «ТОВ Собор», акционерами которого являются архиепископ Александр 15%, протоиерей Георгий Коваленко 15%, протоиерей Виктор Иващук – 15% (вы будете смеяться, но это еще один секретарь при митрополите Владимире – секретарь Киевской епархии по г. Киеву, – Д.С.) и Собор – 55% (очевидно, парафиальный совет несуществующего еще собора под председательством того же Коваленко, – Д.С.). Директором же этого общества был Двоян С.И. (член наших «незаангажованих» комиссий). Кафедральный собор выделил материальную помощь данному предприятию (пытались сами в конце 2011 г. строить Собор, для чего и получили лицензию). Сейчас у компетентных органов возник вопрос – как неприбыльная организация Кафедрального собора может являться учредителем прибыльного ООО».

А у православных неизбежно возникает вопрос: как учредителем коммерческой организации может выступать монах (т.е. человек, отрекающийся от всего земного) каковым официально является упомянутый «архиепископ Александр» (как вы догадались, Драбинко)? Как, получая лепту вдовы на строительство храма, можно думать о чем-то еще, кроме собственно строительства Дома Божия? Как всю эту аферу пропустил (если не оформил) юротдел УПЦ МП во главе с заслуженным юристом Украины Валентином Волынцом? И не Валентин ли Феодосиевич придает юному выскочке уверенность в полнейшей безнаказанности? Ведь, как пишет митрополит Софроний «попытка закрыть данное предприятие не увенчалась успехом, поскольку не все акционеры на то согласны».

А как тут согласиться, когда такое бабло прет мимо кассы! Следите за цифрами, приводимыми митрополитом: «Ежемесячная потребность в средствах – около 900 тыс. грн. (опустим приводимую владыкой смету, – Д.С.). Данная сумма по моим скромным подсчетам позволит соорудить собор за 3 года. Т.е., на это потребуется 40 млн., что в два раза меньше уже израсходованной суммы – 86 млн. грн. на момент достижения уровня (внимание) 8 м 10 см. (И это при проектной высоте собора в 120 м! – Д.С.) Суммы, которые ушли со счетов Собора, на сегодня исчисляются десятками миллионов гривен, не подтвержденными документально. За такие деньги я, да и кто угодно, мог бы построить не один собор».

(Див. детальніше http://zaednist.wordpress.com/2013/01/04/%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0-%D1%83%D0%BF%D1%86-%D0%BC%D0%BF-%D1%81%D0%BD%D1%8F%D0%BB%D0%B8-%D0%B7%D0%B0-%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BA%D0%B8-%D0%B4%D1%80/#more-960)

Можні по різному відноситись до позицій вищевказаних журналістів та до висновків відомого прихильника незалежності від Москви Черкаського Митрополита Софронія. Разом з тим, вочевидь напрошується висновок про те, що архієпископ Олександр дійсно потерпів за останній рік дуже значні фінансові збитки, чималі навіть для такої небідної людини, як він. При цьому в період правління Ющенко, який щиро вболівав за створення Помісної Української Церкви, виділяв на це значні ресурси, боротьба за автокефалію була фінансово та політично вмотивована. Зараз -  ні, і це, можливо, сильно впливає на позиції її головних прихильників в УПЦ. До речі, при Віктору Андрійовичу відсторонення владики Олександра, який вважається лідером автокефального руху в УПЦ від фінансових потоків було б навряд чи можливим.

Звернімо увагу також на зміну політики Януковича відносно незалежницьких ідей. Нещодавно Ганна Герман, яка постійно активно впливала на президента в цьому напрямку, очолюючи його гуманітарно-культурний блок, пішла на роботу в парламент. Замість неї в Адміністрації Президента з явились люди більш помірковані, та, головне, менш авторитетні для нього. Вони не створюють необхідного тиску для просування ідеї автокефалії. Крім того, Янукович, боячись посилення економічної кризи, намагається домовитись з Москвою про дешеві ціни на енергоносії, і тому йде на багато поступок. Можна вважати, що він готовий і на сприяння посиленню позицій Патріарха Кирила в Україні.

Звичайно, можна вважати це простим збігом обставин, але майже одночасно з публічними заявами про відмову від ідеї автокефалії УПЦ,  архієпископ Олександр ( Драбинко) був нагороджений Януковичем  Орденом За заслуги ІІ степені. Без перебільшення, він поступово стає справжнім фаворитом Януковича.

Отож, займати про автокефальну позицію позицію стає невигідним економічно та небезпечно політично. А промосковську – вигідно. Так що позиція владики Олександра є цілком вмотивованою з політичної точки зору. Тим більше, що пророссійські сили в УПЦ, які складають там переважну більшість, нині самоорганізувались, і вони лишень чекають на відхід від влади тяжко хворого Блаженнійшого Митрополита Володимира, щоб розправитись з архієпископом Олександром. В цих умовах марно розраховувати на створення Української Помісної Церкви. Вочевидь, така подія може бути форсована лише при радикальній зміні політичної влади в державі, якщо це взагалі можливо, враховуючи той факт, що за всі роки незалежності більшість населення України українцями так і не стала.

Микола Сергієнко