Деякі московські попи дуже схожі на старих комуністичних ветеранів. Як відомо, колись двісті таких дідів одночасно розповідало, що вони носили колоду разом з Лєніним. Довгенька вийшла колода…

А нині, після переможного повстання на майдані, знаходиться все більше «отців» та навіть «владик», які теж, нібито, вистоювали там день і ніч. Їх послухати, то майдан мав би бути тоді чорним від московських ряс. Але окрім греко-католицьких парохів та священників Київського Патріархату, інших релігійних діячів там майже не було. Але особливо комічно, коли у «ветерани майдану» полізли ті «отці», хто не просто відсиджувався, вичікуючи, хто переможе, а й ті, хто був прямим фаворитом режиму Януковича. Нещодавно «жертвою кривавої тиранії» оголосив себе пан Драбинко, відомий також як єпископ Алєксандр, секретар Блаженнійшого Митрополита Володимира.

Він заявив, що нібито карну справу з приводу тиску Януковича на митрополита Володимира Сабодана порушено правильно. Мова в ній іде про те, що колишній президент ізолював Драбинко за те, що той буцімто заважав запланованому штабом Януковича включенню УПЦ МП в кампанію по його підтримці на виборах в 2015 році.

І це при тому, що Драбинко завжди піарив Януковича в редагованих ним та його людьми церковних ЗМІ, завжди намагався і сам сфотографуватись зі своїм могутнім покровителем. Саша Драбинко так намагався «вписатись» в коло своїх спонсорів та владних кураторів, що призабув рідну українську мову, хоча є вихідцем з Західної України. В колах церковних «мажорів» говорити нею вважається непрестижним та смішним, хоча публічно всі вони називають себе українськими патріотами.

Заслуги Драбинка та його послух минула влада довгий час цінувала. Як відомо, пан Драбинко був нагороджений своїм «гонителем» Віктором Фьодоровичем орденом За заслуги ІІ степені. Це висока нагорода, якою нагороджуються, як випливає з «Вікіпедії», лише міністри, іноземні посли та інші віп-особи. Себто Фьодорович так любив Драбинка, що вважав його чимось на зразок свого церковного міністра по справах УПЦ МП при хворому Блаженнійшому. Орден дає право на досить значні соціальні пільги.  Але це все, по великому рахунку, дрібниці в оборудках вищевказаних осіб. Адже через Драбинко донєцкіє парні відмивали великі гроші, що йшли нібито на благодійність. А деякі з них навіть і щиро думали, що жертвують на благодійність, наївно сподіваючись замолити свої чималі гріхи, але насправді оплачували веселе життя «смиренного» архієрейчика Саші. Саме таким чином пан Драбинко і став, так би мовити, «простим мільйонером».

Щоправда, ресурсів йому все одно було мало. Адже Драбинко завжди був людиною неадекватною, і часто гроші проциндрював, що й не дивно. Люди з такою дивною орієнтацією та любовю до чарки частенько ведуть себе екстравагантно. Покровителі з влади стерпіли би це все, якби всі його дивинки обмежувались би тільки походеньками по європейських розважальних закладах певного ґатунку, про що він постійно відкрито публікував «фотосповіді» на своїй сторінці «вконтакті». Але Сашко Драбинко примудрявся не тільки спускати нажиті «непосильною працею» грошики за кордоном, але й втрапляти в настільки гучні українські скандали, що врешті-решт це почало дратувати його «подєльніков» з органів влади. Адже при всіх злочинах та глупоті Януковича та К, вони все-таки розуміли, що фінанси люблять тишу та спокій. Що шум в оборудках сильно заважає.

Приблизно рік тому назад інтернет-сайт РКМ повідомив про тримільйонні фінансові збитки, які зазнав архієпископ Олександр внаслідок дій аферистки, яка позичила в нього вельми значну суму грошей під великі відсотки.

(Див. http://rkm.kiev.ua/kalejdoskop-sobytij/53557/)

Процитуємо мовою оригіналу:

«В этой истории смешалось все: дама с сомнительным прошлым, ее муж – «крепкий хозяйственник», на долгие годы вросший в руководящее кресло Государственного управления делами, скандально известный мажор-архимандрит УПЦ, автотрейдер, несколько банков и несколько десятков очень богатых «терпил», потерявших миллионы долларов каждый. Виновницей всему –богобоязненная послушница Покровского монастыря…

… в милицию обратился с заявлением некто Бут, который, по нашим сведениям, имеет непосредственное отношение к коммерческой деятельности церковников, конкретно – УПЦ (МП), еще конкретнее – Киево-Печерской лавры. В действительности, по нашим сведениям, в заявлении речь шла о «кидке» на три миллиона долларов скандально известного архиепископа Александра Драбинко, замешанного в громких скандалах в УПЦ (МП). Он числится секретарем Предстоятеля УПЦ митрополита Владимира и викарием Киевской епархии. Это небедный коммерсант в рясе, носящий часы за несколько тысяч долларов, не вылезающий из загранпоездок, в которые летает исключительно бизнес-классом…»

Всяка нормальна людина змирилася б з такою втратою, зовсім не смертельною для пана Драбинко. Він все одно залишався багатим, ба, більше того, в нього ще залишалися деякі шанси на київський престол Предстоятеля УПЦ.

Та Драбинко, замість того щоб зробити висновки зі своєї поведінки, в черговий раз напився зі своїм приятелем Бутом – таким же молодим «мажором», як сам, та почав вибудовувати шлях «помсти» тим, хто його надурив. Причому в свої вороги він чомусь записав настоятельницю Покровського монастиря, яка до аферистки Панько не мала жодного відношення, окрім поверхового знайомства з нею. Не довго думаючи, пан Драбинко замовив викрадення черниці, яку думав під тортурами примусити віддати вкрадені нібито нею мільйони. Зрозумівши свою помилку, протрезвілий Драбинко вирішив фізично знищити викрадених жінок. Ця не дуже розумна молода людина не розуміла, що «замовлення» такої відомої особи, як намісниця столичного монастиря, викличе шалений резонанс. Такий, що не сподобається навіть його покровителям зі влади.

Можливо, втім, що Драбинко вже звик до безкарності. Джерела в Гепрокуратурі подейкують, що єпископ Саша вже «провернув» три подібних операції, і йому за це нічого не було.

Справа, звичайно, закінчилась страшенним скандалом, після якого навіть Янукович був змушений посадити Драбинко під домашній арешт (в першу чергу для його ж блага, щоб хоч якось заспокоїти громадськість, та і втримати цього неадекватного юного торговця вірою від ще якихось подібних витівок). Насправді режим «донєцких пацанов» зовсім не був промосковським. Він був пробандитським. І ці бандити насправді зовсім не бажали «построєнія Русского міра», як і Українського. Щоправда вони й спекулювали іноді на цій ідеї Русі заради перемоги на виборах.

Бандитам з політичних та економічних міркувань була потрібна своя кишенькова церковка, як ідеологічне підґрунтя їх режиму. Потрібні були надійні та адекватні партнери у цій релігійній царині. Але опісля безглуздого замаху Драбинко на якихось нещасних черничок влада зрозуміла – Драбинко на роль «церковного міністра» їй зовсім не підходить. Звичайно, в бурхливі 90-ті роки візаві Драбинко з органів влади і самі витворяли подібні речі, але зараз вони стали респектабельними політиками та бізнесменами, які хотіли би підтримувати видимість правопорядку, а якщо вже й знищувати когось, то ефективно та тихо. А не так бездарно та безглуздо чинити непотрібні замахи. «Акєлла», в смислі – Драбинко, промахнувся… І Янукович розсердився. Навіть зустрівся з Блаженнійшим з проводу поведінки його фаворита Саші, вимагаючи його тихої відставки.

Ще зовсім нещодавно, незважаючи на всі попередні гучні скандали з Драбинко, який хамством та брутальніми крадіжками настроїв проти себе більшість впливових церковних діячів, бандитська влада все ж хотіла тихо зробити його наступником Блаженнійшого. Куратори з адміністрації президента навіть займалися політтехнологіями для його кар’єрного розвитку. Зокрема, вони настояли на промосковських заявах Драбинка, щоб обілити його негативний в очах православних МП імідж автокефала перед патріархом московським Кіріллом та проросійським церковним загалом. Драбинко почав досить різко відмежовуватись від ідеї автокефалії, щоб Кірілл не протестував так сильно проти його кандидатури.

В своєму інтерв’ю, яке Драбинко дав на початку лютого 2013 р., він  сказав, що «питання автокефалії для мене неважливе».

(Див. http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/20420-arxiyepiskop-oleksandr-drabinko-pitannya-avtokefaliyi-dlya-mene-nevazhlive-vazhlivoyu-ye-povna-yednist-pravoslavnix-v-ukrayini.html)

Більше того, архієпископ Олександр назвав тему автокефалії  «небезпечною». Також він відмітив, що «ніколи Церква в Україні не могла підтримувати якісь визвольні рухи, які б призвели до державотворення – утворення окремої держави України… Така ситуація зберігається і нині, оскільки ми бачимо у Північному сусіді єдиновірний братський народ…»

Отож цей нинішній «воїн майдану», «жертва режиму» був настільки пов’язаний з донєцкіми ігрищами, що був проти українських визвольних рухів, бо вони ображають «Північного сусіда», отой «братський народ»…  

Але Драбинко не зрозумів, що займатись злочинами в державі Януковича можна, але «только с разрешения соответствующих органов». І зайнявся дитячими розборами в стилі 90-х років за власною ініціативою.

Тим не менше, режим Януковича настільки цінував минулі заслуги Драбинка, що «відмазав» його від заслуженого покарання за замах на вбивство черниць та їх викрадення.

А тепер Драбинко, якій постійно піарив Януковича та інших регіоналів на сторінках редагованої ним «Церковної газети» та інших ЗМІ, звинувачує владу в «тиску на Блаженнійшого, з метою усунення його від влади». Хоча влада просто вимагала від хворого Блаженства усунення неадекватного фаворита Саші.

Тепер всі злочинці, як у 17 році, оголошують себе «жертвами минулого режиму». Однак це ще не привід випустити з буцегарні всіх вбивць та злодіїв, які там сиділи при Януковичі. Дійсно, з паном Драбинко режим Януковича вів себе дуже недобре. Але зовсім не тому, що чинив якийсь там «тиск» на Сабодана. А тому, що допомагав Саші красти гроші, а потім рятував єпископа Сашу з тюрми, заминаючи громадське обурення якимось фейковим «арештом», при якому Драбинко практично вільно жив, займаючись звичайними для нього дивними для нормальної людини втіхами.

Українські патріоти дивуються, чому УПЦ МП досі не стала автокефальною, чому вона не злилася з КП та УАПЦ. А тому і не стала, що автокефальна ідея довгий час була узурпована Драбинко, що качається то в український, то в московський, то в донєцкій бік, та має в релігійних колах репутацію кримінального злочинця та психопата. Як говорив герой одного старого фільму «мы не правые и не левые, мы – уголовные». Ці слова цілком можна віднести в адресу «владиченьки» Драбинка, який своїм криміналом розколов українство в УПЦ МП та дискредитував саму цю ідею, яка тепер асоціюється з ним. Навіть Митрополит Черкаський Софроній — шанований будівельник храмів та український патріот, був змушений виступити проти Драбинко на Синоді за те, що жадібний молодчик розікрав на будівництві Кафедрального Собору грошей, що вистачило би на три собори.

Звичайно, при всякій революції нагору дуже часто спливає всякий непотріб, який оголошує себе «совістю нації». Ось і Драбинко – славетний орденоносець Януковича та подєльнік пацанов з оточення Фьодоровича, тепер став «жертвою режиму». Він оголосив себе себе опорою Блаженнійшого, без якого нібито той і жити не міг. Драбинко заявив що режим Януковича становив «реальну небезпеку здоров’ю та життю Митрополита Володимира у зв’язку з моєю вимушеною ізоляцією».

Шкода, що ні тоді, ні тепер Саша Драбинко не одержав стільки ізоляції, скільки заслужив по закону за свої вчинки – років 15 без права дострокового звільнення.

Микола Сергієнко